Гончаренко Гнат Тихонович (1835–1917) Дума Про Сестру І Брата. Дудочка

Текст песни "Гончаренко Гнат Тихонович (1835–1917) — Дума Про Сестру І Брата. Дудочка"

Дума про [брата i] сестру
Запис Лесі Українки
Ой у сьвату неділю (sic)
то ж не сива зозуля закувала,
ні дробная (sic) пташка в саду щебетала,
як сестра до брата
з чужої сторони
у далекії городи
листи писала,
поклон посилала,
братіка рідненького,
голубонька сивенького,
у гості прохала:
– Братіку рідненький,
голубоньку сивенький,
прибудь до мене,
одвідай мене,
бездолную (sic),
й безродную,
й безплеменную
на чужій чужині,
при нещасній моїй хуртовині;
чи я живу,
чи я проживаю,
чи я на чужій чужині
більшеє горювання собі принімаю.
Що я на чужій чужині завдовіла,
з маленькими дітками осиротіла.
Як-то, братіку, тяжко та важко
бездолній, безплеменній
на чужій чужині
жити-проживати,
то так-то, братіку, тяжко та важко
не по силі
чоловікові
із сирої землі
важкий камінь підняти.
– Сестро моя рідненька,
голубонько сивенька,
рад би я до тебе
в гості прибувати,
то не знаю, де тебе шукати вже й мати.
Ой що ти живеш
за високими лісами,
за бистрими ріками,
за великими городами.
– Добре, братіку, учини,
через високії ліси
ясним соколом перелини,
через бистрії ріки
білим лебедоньком перепливи,
через великії города
сивим голубоньком перелини,
мов моє серце тугу розважає (sic).
Ой як-то, братіку, тяжко та важко
на сьватий день, на Великдень,
альбо на который празник роковин молебний,
що люде до церкви йдуть,
як бджоли гудуть,
а з церкви йдуть, –
як мак процьвітає, –
пола з полою черкаєця,
брат з сестрою не прощайиця,
а плече с плечем торкає, –
один одного с празником поздоровляє,
на хліб, на сіль, на бенкет зазиває,
я ж стою, пребідна сиротина,
ніхто ж мене й не привитає,
альбо по отцеві, лібо по матері,
наче воно мене вже й не знає.
Ти ж і сам, брате, добре знаєш,
як у нашого отца (sic) лібо й у матері (70) К З
було що пити або їсти,
тогда ні світ, ні тьма в хату вступали,
кумами, сватами, рідними братами називали.
Як пришибла худа, нещаслива хуртовина,
одреклась і вся названая родина.
Тоді нема ні кума, ні побратима,
нікому в хату вступити,
добрим здоров’ям навістити,
ні с ким стати, на здоров’я іспитати,
тільки піду я до сьватої церкви,
до божого дому,
богу помолюся,
на сьватости подивлюся,
то (ой) не раз, не два дробними (sic) сльозами обіллюся, –
(о) то ж у мене рідні отець і матуся.
Вийду я з церкви, гляну – вгору високо,
і в землю глибоко,
і в чужу сторону
до родини вже й далеко.
Дай же, боже, миру царському,
народу християнському
од сьогодні всім на здравия
і на многая лєта,
многая лєта!